П.І.Б. Костів Мар’ян Васильович
Число та рік народження: 21.09.1982р.
Місце народження: с. Високе, Монастириський р-н.,
Тернопільська обл.
Освіта, який навчальний заклад закічив: Бучацьке
училище.
Місце роботи: м. Івано - Франківськ , охорона банку.
Сімейний стан: одружений.
Короткі біографічні дані:
- 2001 - 2002р. - служив в Збройних силах України Тернопільська обл., Збаражський р-н., смт. Скла
- з вересня 2014р. – бере участь в АТО.
Дніпропетровська обл. , Новомосковський р-н., смт.Черказьке, воєн. частина 1302. 93 бригада.
Мар’ян Костів виріс у нашому селі звичайним непомітним хлопчиною. Ніхто і подумати не міг, що він першим, залишивши дружину та двох дітей, записався добровольцем в зону АТО.
Інакше і бути не могло. Патріотизм і любов до України передалися йому від рідних, які в далеких воєнних роках боролися за самостійну Україну. Діда вбили енкаведисти, бабця була зв’язковою в УПА.
Ми пишаємося і гордимося своїм односельцем.
Мар’ян- доброволець 93бригади 1батальйону в Пісках.
Це війна, і це стосується не тільки сходу .Після того ,як Україна вийшла з –під каблука Росії, усунувши її ставленика Януковича, Москва вирішила відірвати все, що зможе Закінчивши з Кримом, вони перекинулися на Донецьк, Луганськ, а тепер намагаються відірвати ще один шмат: у вигляді псевдодержавки чи федерації. І вони ніколи не приховували того, що хочуть дійти до Львова,бо не збираються зупинятися,- в них немає гальм. Крим їх надихнув, і так само можуть надихнути Донецьк і Луганськ.
Тому не можна чекати і сподіватися, що ми просто відамо схід –і війна закінчиться. Ні, якщо ми це зробимо,-вони підуть далі.Україна мусить їх розчавити.
Коли перебуаєш уже в стані військової операції –значно легше, аніж тоді, коли очікуєш місії. Ми вже звикли до обстрілів із мінометів та ударів «Градів». Майже автоматично вибігаємо з наметів і стрибаємо в окопи,коли за 100 метрів б’є «Град». На початку бувало. Що стрибаєш в окоп, а там уже хтось із побратимів…Лежиш біля товариша, а він увесь тремтить від страху. Зараз уже такого немає, люди загартувалися,зміцніли. Кілька днів мирного життя- і знову їдеш в гарячу точку, важкі години очікування, а ти ще раз звикаєш, що довкола літають кулі, що є мінометні обстріли та вибухи..
..Саме зараз відбуається народження української армії і гартуються спавжні українські воїни. Якщо спершу виникала навіть паніка,коли, для прикладу, з’являлися повідомлення,що Росія вводить війська,то зараз уже навпаки-посилюються впевненість у своїх силах, з’являється злість в доброму розмінні цього слова і готовність дати відсіч.
Війну б вже давно програли, якби армію не підтримувала грамада. Їжа,одяг,медикаменти,елементи захисту-у більшості випадків це все закуплено за кошти волонтерів, різних організацій, підприємців, небайдужих громадян.
Юні волонтери зібрали по селу майже 6 тисяч гривень.
Чи страшно там? Страшно. Страшно всім, але кожен думає: «Нас тут багато,чого саме я? Пронесе…» Так і воюється.
Настрій у хлопців бойовий, заповзятий-попри зради командирів і погане забезпечення, всі прагнуть воювати, один одного підбадьорюють, коли бачать, що він все- таки не на полігоні,а на самій війні…Бо патріотизм, сила духу, бажання захищати свою землю-все це є! Я от пішовна війну для того,щоби моя сім’я спокійно жила. Я переконаний , що ворога треба спиняти на кордоні, тільки –но він підступив, а не чекати. Он багато моїх знайомих кажуть, чого я, мовляв, поїду на схід, хай-но приходять вороги сюди-ми їм тут дамо жару. Кажу їм, що коли ворог прийде аж сюди,то йому тут уже нічого не зробите, поховаєтеся по погребах і будете чекати Божої ласки.
Став інакше дивитися на життя. Можу спілкуватися відверто лише з тими хлопцями, котрі звідти. Ми пережили однакові жахи війни, ми маємо, про що поговорити.
 |
 |
 |
